Так само, як і у кожної людини, у кожного населеного пункту - своя доля. Часом - світла, часом гірка. Є вона і в Оринина - прикордонного села в минулому, яке розкинулось в одному із затишних куточків Поділля, недалеко від древнього Кам'янця-Подільського, в розкішних яблуневих і вишневих садах, на березі швидкоплинної річки Жванчик. Багато бачив Оринин за час свого існування. І страждав, і втішався безліч разів протягом 535 років. Переходив з рук російських феодалів в руки польських королів, бачив Чумацький шлях і нашестя татаро-монголів, вів запеклу боротьбу за своє визволення і зустрічав військо Богдана Хмельницького. Папанін з рук орининців приймав хліб і сіль. Оринин відвідав перший український староста Петровський. Орининська МТС одна з перших на Україні нагороджена орденом Леніна.
Десятки орденоносців виховала і дала країні щедра орининська земля. Багата і славна вона своїми трудовими традиціями і звершеннями. Десятки кращих з кращих на фронтах мирної хліборобської праці поповнили скарбницю імен тих, хто прославив і прославляє наше село, рідне Поділля, Україну. На полях Оринина трудились орденоносці: Бурий, Деревенко, Жолинський. В лікарні та школах працювали заслужені лікарі Верхрадський, Волошин, Подлікант, Поліщук, вчителі Уніловська, Грабовецька, Будзінська…
Орининська земля народила Героя Радянського Союзу Миколу Нікольчука, героя Вітчизняної війни Івана Качура. Першою при штурмі Сапун-гори піднялась рота під командуванням орининця Федора Мельника. Борис Полянський витримав блокаду Ленінграду. Олександр Білий вистояв і переміг в окопах Сталінграду. В Дніпропетровському підпіллі вела боротьбу проти фашистів відважна підпільниця Клава Качковська. В селі проживало подружжя Михальченків, які з Ковпаком пройшли від Путивля до Карпат. Сотні орининців повернулись з війни з орденами і медалями.
Але 302 матері не дочекались з поля бою своїх синів. Сплять вони, вічно молоді, в одиноких і братських могилах, на лісових галявинах, на околицях населених пунктів, а то й просто край дороги. Ніхто їм не ставив під голову подушку з пахучим сіном, не садив в головах червону калину.
В центрі Оринина шумлять могутніми вітами каштани та осокори. Стоїть гранітний солдат, знявши каску. Його очі навічно прикуті до прямокутника на
землі, де цвітуть дбайливо доглянуті чорнобривці та безсмертники. В братській могилі лежать: 18-річний Ваня Грачов і 60-річиий Сидір Вереня, рядовий Байло і підполковник Татарінов, лейтенант Ткаченко і сержант Ясінський, разом з ними сто воїнів (87 із них загнули в боях, 13 - померли в Орининському шпиталі).
Промайнуло 65 літ. Вже діти війни стали пенсіонерами. А в Оринині з покоління в покоління передається естафета пам'яті про 302 синів з Оринина, які не повернулись з війни, про сто героїв-визволителів, які дійшли до Оринина з різних куточків Радянського Союзу і загинули.
Серед когорти мужніх пишаються орининці людиною з легенди Іваном Олександровичем Качуром.
Іван Олександрович Качур
Народився 25 жовтня 1914 р. в с. Оринин в родині селян.Трудову діяльність почав в 1932 р. на черепичному заводі. Після закінчення курсів працював трактористом в Орининській МТС. Створив комсомольську органі-
Легенди про виникнення села Оринин та про походження його назви:
1.Колись давно-давно, може й тисячу років тому, у нашому краї було пусто, непривітно лежали незаймані степи та перелоги. Людей взагалі не було: ніхто тут не жив, ніхто й хліба не ростив.
Якось-то завітав сюди молодий вродливий козак Семен.
Може, йому тутволею, свободою запахло?
Почав гарно хазяйнувати козак. Проте він не забував про звитяги козацькихпоходів. А одного разу, визволяючи з неволі українських дівчат-бранців, сподобав козак дівчину: надзвичайно вродливу, з розкішним іменем - Орина.
Зажили вони мирно, злагідно, заможно. Через деякий час недалеко біля їхньої хати виросли нові житла.
І на честь своєї дружини-красуні назвав козак Семен цей хутірець Оринин.
2.Колись дуже давно був у наших краях такий час, коли не знали люди ні панів, ні панщини. Сіяли, орали, так і жили.
Якось у нещасливу пору знайшов їх пан Владис з військом. Вояки по всіх хатах і зігнали людей на берег річки. Там пан Владис сказав: «Віднині ви всі будете робити те, що я накажу.
І не думайте тікати, бо шкіру здеру. Кругом варта.»
Пожурились люди, та що поробиш, треба працювати. І пі-шли лупати скалу, щоб збудувати князю палац. Не скорився ли-шень старий дід, у якого була внучка Орина. Вужем вислизнуввід князівської варти. Поселились вони далеко від князівського ока в урочищі на горах.
Пройшли роки. Старий дідусь від віку зсохся, а дівчина ста-ла такою красунею,немов вечірня зірка. Збудували вони хатин-ку біля лісу, згодом тут і інші люди поселились.
Якось одного разу через те поселення проїжджав Владис. Він впізнав красуню –дівчину і наказав своїм слугам схопити її. Ті так і зробили. Коли князь подивився на неї, то вперше в житті відчув страх: стільки сміливості й непокори було в її очах. Наказав Владис кинути непокірну в льох під вежею. Через три дні запитав, чи непросилася дівчина на світ ясний.«Н і» - відповіли слуги. Через тиждень Владис самприйшов і сказав:
- Будеш княгинею!
Дівчина на те відповіла:
- Посій, князю, кукіль на камені. Коли вродиться овес, тоді я стану княгинею.
Відтоді ніхто більше не чув її голосу. Чутка про те, що князь згноїв дівчину, долетіла до громади. Схопили люди сокири, вила і князівських вояк не стало, а з самого Владиса залишилась тільки купа кісток.
На честь нескореної гордині Орини і назвали люди своє поселення Оринин.
А там, де жила красуня – дівчина, і тепер тече чиста джерельна вода.
Село розташоване у великому природному видолинку та горбах по обидва береги річки Жванчик, лівої притокиДністра
Село розташовано на північний захід від районного центру міста Кам'янець-Подільський, на відстані 27 км і 36 км до залізничної станції цього міста. Через Оринин проходить автомобільна дорога, яка з'єднує м. Кам'янець-Подільський з обласними центрами м. Тернопіль, м. Львів, м. Івано-Франківськ та іншими старовинними містами західної України.
Площа Оринина становить 855 га (землі під будівлями та присадибні земельні ділянки в межах села) (станом на 01.01.2007 р.).
Населення складає 3024 жителя (2772 осіб постійного проживання та 252 особи тимчасового проживання) (станом на 01.01.2007 р.).
До складу Орининської сільської ради входять три села: Оринин, Ріпинці, Теклівка.
Територія має типовий лісостеповий ландшафт; злегка хвиляста територія розчленована неглибокими балками.
Клімат помірно континентальний, середня температура липня — +18+19 С, найхолоднішого — — 5-7 С. середня річна кількість опадів ?510 — 580 мм.
Через село протікає річка Жванчик, яка є лівою притокою Дністра. Загальна довжина річки 107 км, площа басейну 769 км2.Річка бере початок за 3 км на південний захід від села Клинове Городоцького району, протікає територією Чемеровецького та Кам'янець-Подільського районів. Долина річки V-подібна, завширшки від 30 до 300 м. річище помірно звивисте, у верхній течії ширина його 3 — 5 м, у нижній течії розширюється до10 — 35 м; у пониззі є пороги та водоспади. Глибина Жванчика від 0,3 до 1,7 м, на плесах — до 2,4 м. Похил річки становить 1,9 м/км, живлення переважно снігове, льодостав з кінця грудня до початку березня. По течії річки розташовані гідрологічні пости біля сіл Кадиївці (з 1936 р.) та Ластівці (з 1930 р.). У басейні річки близько 80 ставків (для потреб рибництва), ГЕС. Проводяться роботи по залуженню прибережних смуг, річище частково розчищене. У нижній частині течії річки розвивається водний туризм.
Підгірний В.М., Шляхами століть.(оглядова екскурсія стежками села Оринин).2008.
Александра М.Ф., Баженов Л.В., Березовський С.М. Оринин: Історичний нарис.//Історія міст і сіл Української РСР. Головна редакція Української Радянської енциклопедії. Київ.1971.,с.341-350.
Гарнага І. Оринин: Звідки пішла назва // Прапор Жовтня.–1973.– 4 серпня.
